В степу хурделя розцвіла
Воли несуть свої тіла
А заразом і віз обридлий
Крізь ніч
Чи є душа у бидла?
Якщо й нема
Колись була
Та стерлася
Під батогами
Під тягарем чужих доріг
Вінчає зірка кожен ріг
Погонич ворушить ногами
Немов намацує поріг
Що так кортить переступити
Малює хрест скажений сніг
І вчить, як треба було жити
Не тут, а там
Де сивиною
Взялися гони в давнині
Погонич відчува спиною
Що крил немає на спині
І знятись в темряву несила
Остання думка підступа
А у волів зростають крила
Все ближче зоряна крупа
І вже вони пливуть високо
І Віз покинутий закляк
У небі, де червоним оком
Погонич дивиться на шлях
У небі, де червоним оком
Погонич дивиться на шлях