Так далеко, пташка рання, небо вкрито ясними зорями.
Я хочу лише кохання чисте, рідне, як Прозорая.
Так далеко, пташка рання, небо вкрите ясними зорями.
Я хочу лише кохання чисте, рідне, як Прозорая.
Як би тільки міг, тебе малював.
Я із решту слів вірші рідкі писав.
І збирав думки із останніх літ.
Уявляв, як знову щасливі, мов діти.
Там де ще не було проблем,
де не відключення від систем,
де без сліду росою війни,
де живемо так, як хочемо ми.
Там де немає у зовнішніх факторів життя.
Це поле, я ніби у тракторі.
Знаю, що це все мої лани,
де немає краплі болю і нема вини.
А якщо є, то все це дрібниці.
Достатньо сказати, ти лише зупинись.
Лише уявити, що більше не треба і воно більш не повториться.
Так далеко, пташка рання, небо вкрито ясними зорями.
Я хочу лише кохання чисте, рідне, як Прозорая.
Так далеко, пташка рання, небо вкрите ясними зорями.
Я хочу лише кохання чисте, рідне, як Прозорая.
Скажи, у чому сенс? Скажи, у чому зміст?
Я відповідь не мав, хоч я долав багато міст.
Долав багато троп, прожив багато днів і як би дивно не було,
я тільки зрозуміти зміг.
Що казати і що робити.
Ми народжені, щоб любити,
щоб пізнати та передати, кого кликати будемо діти.
Так далеко, пташка рання, небо вкрито ясними зорями.
Я хочу лише кохання чисте, рідне, як Прозорая.
Так далеко, пташка рання, небо вкрите ясними зорями.
Я хочу лише кохання чисте, рідне, як Прозорая.